Полива й розпис: ангоб, ріжок і скло поверх них

Слова плутають постійно, і через це більшість домашніх спроб розпису закінчуються нічим. Різниця проста й принципова.

Ангоб

Рідка глина, розведена водою до густини рідкої сметани й забарвлена землею, вохрою або окисом. Матова, бо це та сама глина. Лягає на вологу або шкіряно-тверду річ і сідає разом із нею.

Полива

Скляний шар. Накладають тільки на вже обпалений пористий черепок і плавлять у другому вогні. Прозора полива не має власного кольору — вона лише робить ангоб глибшим і замикає поверхню.

Шлікер

Та сама рідка глина, але без барвника й густіша. Служить клеєм: ним приліплюють вушка, носики й налепи. В самому розписі участі не бере.

Побілка

Суцільний світлий ангоб, яким укривають усю річ перед розписом. На ньому брунатне й зелене звучать удвічі яскравіше, ніж просто на червоній глині.

Порядок роботи завжди однаковий: побілка по шкіряній поверхні, потім розпис ангобом по побілці, потім повне сушіння, перший вогонь, і аж тоді прозора полива з другим вогнем. Перескочити побілку можна — тоді малюнок виходить глухішим, і це свідомий вибір, а не помилка.

Це наші власні заміси, звірені по три рази кожен. Густину ми міряємо найпростіше: лійкою з носиком у два міліметри, рахуючи, за скільки секунд витікає сто мілілітрів.

Зелений густіший за решту не випадково: окис міді осідає на дно банки за кілька годин, і щоб лінія була рівного тону, суміш доводиться тримати трохи щільнішою та збовтувати перед кожним рухом. Саме через це зелень в опішнянському розписі найчастіше йде крапками й короткими рисками, а не довгими хвилями.

Ріжок — це лійка з вузьким носиком, частіше за все гумова. Тримають її майже сторчма, на відстані трьох-чотирьох міліметрів від поверхні, і ведуть не кистю, а всією рукою від плеча: ніж коротший рух, то помітніше дрижання. Швидкість важить більше за натиск — лінія виходить рівною тоді, коли рука йде однаково швидко від початку до кінця.

Вікно для роботи — та сама шкіряна твердість. По мокрій глині ангоб розпливається, бо поверхня не вбирає води; по сухій згортається, бо вбирає її надто швидко й нерівно. Шкіряна поверхня бере воду спокійно, і лінія сідає там, де її поклали.

Між кольорами треба чекати. Брунатна лінія має підсохнути до матового тону, перш ніж поряд ляже зелена, — інакше вони зійдуться й дадуть брудний край. У нас на це йде від шести до десяти хвилин залежно від погоди; у сирому жовтні доходило й до двадцяти.

Фляндрівку — коли дві мокрі лінії перетягують гребінцем поперек, щоб вони зайшли одна в одну пір'ястим узором, — роблять навпаки, не чекаючи зовсім. Тут потрібні саме мокрі смуги, і вся робота вкладається у хвилину-півтори.

Полива кладеться вже на обпалений черепок, і тут усе вирішує одна річ — як довго річ пробула в суспензії. Пористий бісквіт усотує воду за секунди, і шар наростає швидше, ніж здається.

• Два-три удари серця й виймати. Для нашого черепка з дев'ятьма відсотками пор цього досить на шар у чверть міліметра. Чотири секунди дають уже півміліметра — і полива при плавленні побіжить, змазавши розпис.
• Денце витирати насухо. Усе, що лишилося на п'яті, у другому вогні приклеїть річ до полиці печі. Витирають вологою ганчіркою одразу, доки шар не підсох.
• Не чіпати пальцями. Слід від пальця на сухій поливі лишається дірочкою в готовому склі. Беруть річ за денце або за вінця й більше ніде.
• Сушити добу перед садкою. Волога полива в печі скипає й дає накол — ту саму дірочку, тільки розсипом. Доба на полиці знімає це питання повністю.
• Один шар, не два. Другий шар поверх першого майже завжди дає лущення по вінцях: нижній уже не бере води, і верхній тримається на ньому механічно.

Окремо про сітку волосяних тріщинок. Причина в різній швидкості стягування: остигаючи, скло поспішає дужче за глину під собою й розривається дрібними лініями. Сама річ від цього не псується. Клопіт починається, коли розрив іде глибше за покрив і доходить до тіла черепка: тоді низ темнішає смугою, а під річчю на дереві проступає вогке коло. Переконатися легко — наповніть посудину по край, підкладіть сухий аркуш і зачекайте півгодини.

Усі сім ми зробили самі, кожен щонайменше двічі. Записи стоять із датами, щоб було видно, як довго деякі з них повторювалися.

1. 01

   Не просіяти ангоб

   Одна крупинка завбільшки з пилинку забиває носик ріжка посередині лінії. Просіюємо через сито з капронової панчохи двічі: перед замісом і перед роботою. Після другого просіювання забивань у журналі не записано жодного.

2. 02

   Вести ріжком по сухому

   Лінія згортається в крихту при першому ж дотику. Сухий черепок уже не бере воду рівно, і ангоб лишається на поверхні, нічим не зчепившись. Ліків немає — хіба змити все й починати заново.

3. 03

   Класти зелене на мокре брунатне

   Кольори зійдуться краєм і дадуть брудну смугу, яку вже не розділити. Шість-десять хвилин чекання вирішують справу, і єдине, чого тут бракує, — терпіння.

4. 04

   Перетримати річ у поливі

   Чотири секунди замість двох дають подвійний шар. У другому вогні він побіжить і змаже весь розпис смугами вниз. Рахувати доводиться вголос — на око тут не виходить.

5. 05

   Садити в піч вологу поливу

   Вода під склом скипає й лишає розсип дрібних дірочок. Одна доба сушіння на полиці — і цей рядок у журналі зникає назавжди.

6. 06

   Палити зелень надто гаряче

   Після тисячі двохсот окис міді йде в сіре, і тарілка виходить тусклою. Тому опішнянську зелень тримають на тисячі ста сорока, не вище, і це одна з причин, чому місцевий вогонь помірний.

7. 07

   Ставити полив'яне впритул

   Дві речі, що торкаються боками, спечуться в одну. Між ними ставлять керамічні підпірки — і щербин у журналі більше не з'являється.